Експозиції

Українське Полісся, яке у минулому було пов’язане з формуванням прабатьківщини слов’ян, належить до найбільш унікальних історико-етнографічних регіонів слов’янського світу. Завдяки природним умовам цього краю (важкодоступні ліси, болота) у традиційній культурі його мешканців – у живій народній мові, обрядах і звичаях, в усних оповідях та пісенному фольклорі, в конструкціях житлових і господарських будівель, в орнаментах рушників – збереглися архаїчні артефакти, які сягають минулих епох. Майже до останніх років перед аварією люди Чорнобильського Полісся вірили у прихід русалок (душ предків) на русальний тиждень після Трійці, в магічну силу знахарів і відьом та обрядових дій і замовлянь. Тому Поліський край завжди приваблював багатьох науковців і діячів культури своїми старожитностями.

Внаслідок безпрецедентної техногенної катастрофи цілий материк українського духовного буття, наче міфічна Атлантида, був поглинутий радіоактивною мертвою зоною. Понад 170 поліських сіл та містечок з їхнім неповторним культурно-історичним обличчям, пам’ятками старовини і талановитими витворами сучасників, перетворилися на звалища радіоактивних відходів, приречених на поступове саморуйнування і розкрадання мародерами. А корінні мешканці цього краю розсіялися по світу, втрачаючи найдорожче – зв’язок з рідним духовним середовищем, в якому зростали і з якого органічно переймали мову батьків та глибинні культурні традиції. Практично ця частина України, загальною площею 4125 кв. км, назавжди перестала існувати як цілісний етнокультурно-мовний ареал.

Історична пам’ять ураженої території могла бути назавжди втраченою, якби не ініціатива групи ентузіастів, які порушили цю проблему й домоглися її реалізації на державному рівні.

Впродовж 25 років порятунком культурних надбань у зоні Чорнобильської катастрофи займалася Історико-культурологічна експедиція Мінчорнобиля – МНС України та сформований на її основі Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. За своєю комплексністю та щільністю мережі обстеження, нестандартними методичними підходами такі рятувальні дослідження проводилися в Україні вперше. Видатна поетеса сучасності Ліна Костенко, яка протягом 10 років брала участь в роботі легендарної вже нині Чорнобильської експедиції, назвала ці дослідження “екстремальним народознавством”.

Завдяки одержимій праці багатьох науковців у постраждалих районах та місцях компактного проживання переселенців було зібрано унікальний музейно-архівний фонд, що налічує нині 175 тис. фотографій, 7500 годин аудіо- і відеозаписів, близько 50 тис. матеріальних пам’яток та 21 тис. архівних документів, які у своїй сукупності віртуально відтворюють основні риси втраченого культурно-історичного середовища і в майбутньому слугуватимуть базою знань про народну культуру Чорнобильського Полісся.

Сенсаційним також стало відкриття городища літописного Чорнобиля ХІ –ХІІІ ст. (який вперше згадується під 1193 роком). Як свідчать численні артефакти, вже у Х ст. тут існувало поселення сільського типу, яке у наступних століттях переросло в середньовічне місто, що виконувало роль своєрідного сторожового форпосту на водному шляху “з варяг у греки”. Розкопки на городищі продовжуються донині.

Лише невелика частка врятованих культурних скарбів лягла в основу постійно діючої експозиції “Пам’ять про отчий край” у м. Чорнобилі (вул. Радянська № 51). Але їхня композиція створює цілісний історичний образ Чорнобильського Полісся. На контрасті з руїною покинутих сіл і міст тут на відвідувачів зони відчуження чекає несподівана зустріч з колишніми мешканцями Поліського краю, які споконвіку жили на цій землі, любили її і творили свій неповторний етнокультурний простір. Представлені в експозиції археологічні матеріали з розкопок середньовічного Чорнобиля, характерні для Чорнобильщини предмети традиційних господарських занять і ремесел, вироби місцевих гончарів, зразки народного вбрання та предмети традиційного інтер’єру, архівні документи й фотографії повертають глядача в доаварійне життя цього краю, пробуджуючи глибинні роздуми про історичну спадкоємність нинішнього й прийдешніх поколінь.

Сама експозиція розташована у 4 експозиційних приміщеннях.

Перша зала – різнопланова за своєю тематикою.

Експоновані тут картини народного художника Василя Скопича з м. Іванкова (“Пекельна ніч”, 1988 р.; “Реквієм”, 1994 р.) нагадують про Чорнобильську катастрофу, яка змінила природний хід історичного розвитку Чорнобильського Полісся і стала трагедією для двохсот тисяч його мешканців.

На банерах в центральній частині зали представлені покинуті дерев’яні храми – церква Воскресіння Христового 2-ї пол. ХVІІІ ст. в селі Товстий Ліс Чорнобильського р-ну (нині вже неіснуюча) та церква Св. Пантелеймона поч. ХХ ст. в селі Журба Овруцького р-ну. Під ними – виготовлена за 100 років до катастрофи розписана одягова скриня, знайдена у с. Річиця.

Окремий експозиційний розділ знайомить відвідувачів з роботою Історико-культурологічної експедиції у зоні відчуження та основними її друкованими виданнями.

Завершують експозиційний ряд створені засобами музейних експонатів, архівних матеріалів та експедиційних фотографій два фрагментарні нариси: про колишнє село Машеве та про поховане нині в землю село Копачі (з панорамою колишнього села та сюжетними фотографіями з його життя).

Друга невелика кімната – присвячена господарській діяльності місцевих мешканців. У центрі експозиції зображена стельмашня (виявлена у селі Вільшанка Поліського р-ну) – традиційна майстерня, де виготовляли вози й сани. Серед матеріальних предметів – ручні сани-самотужки з натуральними полозами (с. Старі Шепеличі) та ряд окремих елементів традиційних сухопутних транспортних засобів: мазниця до воза (с. Паришів), гнута дуга (с. Іллінці), різьблене ярмо для двох волів (с. Опачичі), “бовкун“ для запрягу одного вола (с. Залісся). Представлені тут експонати демонструють також різні етапи виробництва дерев’яних коліс із суцільно гнутими ободами.

Викликають інтерес традиційні інструменти й пристрої, пов’язані з місцевими промислами й ремеслами. Зокрема, тут можна побачити давній інструментарій будівельників (теслярів): теслярську сокиру “шлюд”, тесло, “драч” (за допомогою якого виготовляли покрівельну дранку), “щутку”, використовувану при укладанні солом’яної покрівлі, а також знаряддя бондарів: “столюгу” (верстат, на якому витесували клепки для бочок), дерев’яні бондарські циркулі, прямий струг і вигнуті склобки, “зачертач“, яким прорізали канавку для вставного дна в бондарних виробах, натягач для обручів.

На особливу увагу заслуговують архаїчний станок для виточування веретен, обертальний рух яких здійснювався за допомогою лучка зі шкіряною тятивою (с. Старосілля), та оригінальний механічний пристрій, використо-вуваний при в’язанні березових віників (с. Річиця).

Сільськогосподарський реманент представлений архаїчною дерев’яною бороною (с. Крива Гора) і дерев’яною лопатою для віяння зерна (с. Кошівка). Рідкісною знахідкою є “калатало“ – дерев’яний дзвінок, який вішали коровам на шию (с. Буряківка).

До предметів домашнього господарства належать видовбані із суцільного стовбура дерева кадуби для зберігання зерна, продуктова бодня, “крупорушка” (поліські дерев’яні жорна з набитими металевими пластинами на робочих поверхнях) та жлукто, в якому колись золили білизну.

{gallery rows=2 cols=4 alignment=center lightbox_slideshow=5000 rotator_orientation=vertical preview_border_style=dotted preview_border_width=2 preview_border_color="#520909" preview_margin=4 preview_padding=2}ekspozytsii-2-kimnata{/gallery}

Експозиція третьої зали складається з декількох тематичних розділів.

У першому експозиційному розділі, на тлі розлогої панорами правого берега ріки Прип’ять, що за своєю топографією нагадує історичний ландшафт давнього Києва, представлені матеріали з розкопок літописного міста Чорнобиля. На невисокому подіумі – залишки плавильного горна, виявленого археологами на території середньовічного городища. У вітринах – відреставровані керамічні вироби та фрагменти кераміки Х – ХІ – ХІІ – ХІІІ століть, різноманітні вироби з чорного та кольорового металу (реконструйовані давньоруькі стріли, кінські вудила, фрагмент серпа, ножі, риболовні гачки, кресала, замки й ключі, фібули, пряжки, натільні хрестики, жіночі прикраси), вироби з кістки (фігурки давньоруських шахів, дитячі іграшки, орнаментовані кістяні проколки), різнокольорові скляні браслети та намиста, кам’яні хрестики та пірофілітові прясла з графіті.

Другий розділ присвячений одному з найдавніших господарських занять поліщуків – бортництву. Ще за часів Київської Русі мед і віск, а також хутро були основними предметами товарного експорту, ними сплачували данину князеві. З меду готували обрядові страви, а також робили широко відому поліську медовуху. Вироби з воску використовували в обрядових ритуалах.

Первісно бджіл утримували в природних чи спеціально обладнаних дуплах дерев – бортях. Бортні дерева, позначені клеймами (“знаменами”) власників, перебували під охороною закону – “Руської правди”, а пізніше “Статуту Великого князівства Литовського”. З кінця ХІV – ХV ст. з’являються вирізані зі стовбурів дерев бортні колоди (“уллі”), які встановлювали на деревах чи ставили на землю у вигляді присадибної пасіки.

Обидві форми давнього бджільництва представлені в експозиції: рідкісна вже нині борть у природному дуплі дерева, зафіксована на фотографії в с. Ладижичі, та масивна бортна колода з с. Крива Гора. Тут експонується цілий комплекс характерних для традиційного бортництва знарядь і пристроїв, які без особливих змін дійшли до нашого часу: “пєшня” для видовбування борті, борне колесо, що служило для підіймання колодних уллів, дуплянка, берестовий черпак для збирання рою та короби (“рійниці”) для перенесення бджолиних роїв, маточники, лазиво (“плєть”, “жень”), за допомогою якого бортник підіймався на дерево, медорізи (спеціальні ножі для підрізання сотів) та “лазбєні“ (шиті луб’яні короби для перенесення сотів з медом), липівка (в якій зберігався мед), лещата для витискання воску, а також вироби з воску. До раритетних експонатів належать весільні свічки (с. Людвинівка Овруцького р‑ну), які засвідчують збереженість давнього весільного обряду “з’єднання свічок” (молодого і молодої), що виконував роль правової санкції шлюбу та символізував поєднання двох родів.

В наступних експозиційних розділах представлені дерев’яні (видовбані та бондарні), а також плетені вироби різноманітного призначення, виготовлені місцевими майстрами. Серед них – ужиткові предмети господарського й домашнього побуту (барильця й “носатки” для води, боклага, маслобійки, діжечки, ковші й сільнички, сирниця, дійниця, мала бодня, пікні діжки (для замішування тіста на хліб та на млинці), різні за розмірами ручні ступи, ступки й ковганки), а також виплетене з різних природних матеріалів начиння для збирання, перенесення й зберігання овочів, фруктів, зерна, побутових дрібниць та одягу (кошелі, кошики та кошички, корзини, коробки й шкатулки, сумка-нависка, солом’яники), плетені знаряддя рибальства (мара для вилову в’юнів, садок, “гірка” для ловлі риби в ополонці, “кіш“, берестові поплавки). До рибальських знарядь належать і ковані залізні ості, якими ловили рибу “на посвє́т” (давній спосіб нічного вилову із застосуванням палаючої лучини). Оживляють експозиційний ряд матеріальних пам’яток фотографії народних майстрів за роботою.

Окрема експозиція присвячена відомому гончарному центру в с. Луб’янка Поліського р-ну (нині це зона відчуження). На фотографіях зображені жителі Луб’янки, які зібралися на святкування Трійці (1995 р.), а також фрагменти гончарної печі (“горна”). Кольоровий банер заглиблює нас у краєвид села. На подіумах – представлені вироби луб’янських гончарів, переважно зразки глиняного побутового посуду (слоїки, баньки, каламарчики (малі пляшечки для зберігання рідини), глиняна сковорідка й чайник, миски, керамічна маслобійка, гладишки різної ємності, глечики, макітри, пасківники, горщики) та знаряддя гончарів – гончарний круг, сито й металева лопатка для приготування свинцевого порошку на поливу.

Огляд третьої зали завершується знайомством зі зразками традиційного народного одягу, який ще у середині ХХ століття побутував на Київському та Житомирському Поліссі. У вітринах представлені комплекси жіночого та чоловічого вбрання з потерпілих сіл Чорнобильського, Поліського,  Народицького районів. Доповнюють експозицію архівні фотографії 1-ї половини ХХ ст., на яких зображені жителі Річиці, Корогода, Чорнобиля, Опачичів, Новошепеличів, Бенівки у народному одязі.

Ткані та вишиті рушники, твори народного живопису та портрети мешканців Поліського краю надають усій експозиції живого, святкового забарвлення.

У четвертому експозиційному приміщенні змодельовано інтер’єр поліської хати – з традиційним мисником біля входу (заповненим керамічним посудом, дерев’яними ложками), розлогою варистою піччю, опертою на масивне дерев’яне опіччя каркасної конструкції, наче на санях (варіант печі з с. Машеве Чорнобильського р-ну зображений на банері), з ослонами та лавами, що сходяться на покуті, столом і дерев’яним ліжком, застеленим підзорником і постілкою, біля якого висить плетена дитяча колиска.

Біля печі відтворено архаїчний освітлювальний пристрій – посвіт з “мешком“ (на кованій металевій решітці спалювали лучину для освітлення хатнього приміщення; дим по обробленому глиною “мішку” виходив крізь отвір у стелі). У деяких поліських селах така система освітлення функціонувала ще до 60-х років ХХ ст.

Посередині “хати” розташовано робочий ткацький верстат. На покуті – божник та поличка з дерев’яними іконами в рушниках. Над ліжком – жердка, на якій висить одяг, а поруч – дитячий “ходун”. На ослонах та лавах розміщені різні предмети домашнього побуту, знаряддя прядіння і ткацтва. Доповнює інтер’єр старовина мальована скриня та “мережена” бодня, у якій колись зберігали одяг.

З покутнього банера дивляться на відвідувачів переселенки із відселених сіл Варовичі, Зимовище, Кошівка, Крива Гора, наче хочуть сказати: “Не забувайте наш край, передайте пам’ять про нього онукам і правнукам. Бо тільки той може бути справжнім господарем на своїй землі, хто не пориває зв’язків з історичним корінням свого народу…”

                                                                           Ростислав Омеляшко