Експедиція Брусилів-2015 Родинний побут (інститут спорідненості)

Текст інтерв’ю

1. Терміни свояцтва.

О. К. Скажіть, Ви як заміж вийшли, а у Вашого чоловіка брат із сестрою є, то вони Вам ким приходяться? Як Ви їх називали?

О. П. Зовиця. Сестри його зовиці називались, а як Василь і Петро.

О. П. Я не знаю як…

О. К. А швагри?

О. П. Швагор – це вже так як от як зять, як от моя сестра замужом і її чоловік це вже швагор.

О. К. Це швагор Вам?

О. П. Да.

О. К. Ваші брат і сестра Вашому чоловіку, якось він їх називав?

О. П. Просто по імені називав. Просто по імені, а шоб так якось нє.

О. К. А на дядькову жінку?

О. П. Дядна.

О. К. Дядна в вас казали. А довго ще казали дядна?

О. П. Ше як мі хазяйнували в Кліщах, то казали ше дядна. «Дядька Макара дядна приїхала, – кажем, – дядька Міші». В нього був дядька Міша і Макар – тоже дядна.

І. П. Дядна.

О. К. Тоже – дядна. Вони не ображались, що Ви на них так казали?

О. П. Нє, бо то на всі так казали, не токо ми на їх.

О. К. Батько, мати сестри то Ви на них як казали?

О. П. На своїх.

О. К. От у Вашого батька є сестра?

О. П. Тьотка.

І. П. Тьотка.

О. К. А на її чоловіка?

О. П. Дядько.

О. К. Не було спеціального слова?

О. П. Нє, дядько казали.

2. Ступені спорідненості.

О. К. В якому роду можна женитись? В якому поколінні?

О. П. А, в якому поколєнії можна жениться?

І. П. Я чув таке, колись розказували, шо у третюм можна було брати, а в четвертом не мона було брати.

О. К. А чого так?

І. П. А я не, я ще тоді не обращав вніманія, шо вони говорять.

О. К. А хто це Вам таке розповідав?

І. П. То там бабі посходятся.

О. К. А як поберуться в четвертому то щось, розказували баби, що щось случиться?

І. П. Нє, кажуть немона і всьо, не розрішали.

О. К. Не розрішали?

І. П. А в третім мона було.

О. К. У вас казали покоління, да? Шо це перше покоління, друге?..

І. П. Да, да.

О. П. Да, перше, друге, третє.

3. Терміни кровної спорідненості.

О. К. А Ви не чули щоб на когось казали братко чи посестра, чи брательнік?

О. П. Ну, це брати гукали один другого: «Братко, йди сюда», гукає.

О. К. Це на рідного?

О. П. І на рідного, і на двоюріднього.

О. К. Це не важливо який?

О. П. Не важно.

О. К. Що родичі?

О. П. Да, гукали.

І. П. Брат в першом, в другом, в третьом брат.

О. К. А діток Вашого брата, як Ви називали? Хто вони Вам?

І. П. Небож, небога, небож.

О. К. І ще Ви говорили, що це мої небожі?

І. П. Да.

О. П. Ну, да. Ще в нас тут в Лісовці є небож – його родної сестри син, небож, наш небож Вітя.

О. К. У вас казали двоюрідні брат, сестра чи як?

О. П. Якшо двоюродниє вони, то так і кажеш, шо це двоюродниє, а як родні – так родні, а як уже в третьом так троюродниє.

О. К. До якого роду рахували, що це близькі родичі, до якого покоління?

І. П. Восновном до третього.

6. Вибір кумів.

О. К. Кого в куми можна було брати за дітками?

О. П. Можна і родного: сестру чи брата; можна двоюрідного і троюрідного; можна чужих зовсім людей.

О. К. В Межиліске кого брали раніше з роду чи з чужих людей?

О. П. З роду, вобще з роду брали.

О. К. Це не важливо з чоловіка роду чи жінки, чи з того і того?

О. П. Не важно, не важно.

О. К. А у вас в Кліщах?

І. П. Тоже.

О. К. Скільки пар брали кумів?

І. П. По одной.

О. П. По одной, це вже тепер по двоє і по больш берут, там колись одниє кум і кума, і всьо.

О. К. Кумів міняли за дітками чи одних на всіх діток брали?

О. П. Нє, міняли.

О. К. Міняли? І в старину тоді міняли?

О. П. Я не знаю колись-колись, а ми то міняли. Ну як, в мене перша дочка – хрестив брат його і двоюродня сестра тоже дєдова [має на увазі Івана П. – О. К.] христили. А як родилась друга, дєвочка, його брат був в арміі, то ми взяли за кума мої сестри чоловіка.

І. П. За куму [взяли. – О. К.] мого брата двоєродного жонку. Це родний був в армії, а це двоєродний.

О. П. Третя родилася. То вернувся цей же ж його брат, Вася вернувся з арміі, знов його взяли, як третю хрестили і мого родного брата жонку. Не було разніци, кого хочеш.

О. К. А якби брат був постійно, той що перший, то могли взяти на всі дітки його?

О. П. Так, в другого так христили, постійно один.

О. К. У Вас і Вашій сім’ї був один хресний на всіх Ваших братів, сестер і Вас чи теж різні були?

О. П. Тоже були різні, не один хрестив. В мене один був батько хрещений, а в сестри зовсім другий батько хрещений.

О. К. У вас казали батько хрещений?..

О. П. Кросний казали. Гукали так: «Кросний! Кросна!»

О. К. А на дітей цих, яких вони охрестять, як вони кажуть?

О. П. Дочко, а другий як хоче, дочко або синок.

О. К. Як вони називалися, похресники чи хрещенята?

О. П. Хресники общим.

О. К. Хресники?

О. П. Да. Вобщим, прийде дядько там із ким да каже: «Це мой хресник, це я його хрестив».

О. К. А в Кліщах теж так казали?

О. П. Так, так. Щитай одне, так не далеко села.

5. Пироги для кумів.

О. К. А казали якісь пироги треба було носить кумам?

О. П. Кумам носили.

О. К. А що за пироги такі були?

О. П. Береш три хлібини або три пірожки. Береш крижмо, називалося, це береш кумі хустку або на плаття, ну большинство шо готового тоді не було, то купляли матеріал і йшли до куми. Кума вгощає, могорич ставить і назад дає ну скільки там в її є чи двадцятку, чи десятку, з голими руками не одправляла.

О. К. А навіщо це робили?

О. П. Ну так воно, обичай такий був.

О. К. А як не занесете, нічого не казали?

О. П. Як не занесеш, то якось совість мучить, шо це ти наче должен.

О. К. Це до якого часу треба ці пироги віднести?

О. П. В яке любе время, друге аж на свадьбі несе до оддає.

О. К. А після весілля не можна віддавати ті пироги?

О. П. Можна і послє свадьби. Ми кому це на свадьбі, Гані Володіній оддавали, да? То ж вони аж на Донбасі жили, далеко, хто ж туди повезе тиє пироги. То як свадьба була в Лєни, чи в кого, то вони приїхали на свадьбу і ми оддали пироги їм.

6. Відвідування хрещених.

О. К. А до крьосних на які празники ходили дітки, чи на які празніки до них [хрещені ходили. – О.К]?

О. П. На Кутю [Різдвяний святвечір. – О. К.], носили кутю дітки до хрещених.

О. К. Це називається кутю носити?

О. П. Да.

О. К. А що туди носили до хрещених?

О. П. Ну, кутя, кутю ж варат перед Роздвом.

О. К. То це в мисці, чи в баняку, чи в чавуні?

О. П. Ну, хто в чом, я не знаю.

О. К. А Ви в чому носили?

О. П. Кутю несуть, мої хрещениє билі далеко, бо я ніколи не носила. Моя хрещена аж под Києвом в Бучі була, а хрещений в селі був, кутю носила у мисці черепяной.

О. К. В мисці і більше нічого більше не клали до куті?

О. П. Ну туди канфетки кладуть, таке-о.

О. К. А діткам цим вони щось давали? Ці кутю їм принесли…

О. П. Давали, тоже діткам шось, ну шо було, шо ж тоді було? Де може яку конфетку купили чи мо’ якого пирожка баба спече.

І. П. Сон, насіння.

О. П. Насіння гарбузове.

О. К. А на Великдень ходили, на Паску?

О. П. Ходили.

О. К. А до кого ходили?

О. П. Тоже до хрещених ходили, до тіток, до дядьков, до родні близької ходили, по чужих людях – ні. Мати приказувала: «До чужих, дєтки, не йдіть, а тільки до своїх».