Під час другого етапу комплексної історико-етнографічної експедиції Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф до Коростенського р-ну Житомирської обл. (керівник Ростислав Омеляшко) з 10 по 18 липня 2024 р. групою науковців (Ольга Бонк, Віталій Боровик, Олександр Васянович, Олена Казакова, Юрій Ковальчук, Олег Коробов, Юлія Крикун, Микола Музиченко, Анастасія Панкова, Тетяна Пархоменко, Оксана Руденченко, Маргарита Скаженик, Зоряна Ципишева) обстежено 15 населених пунктів: сс. Бехи, Білошиці, Бондарівка, Васьковичі, Веселівка, Дідковичі, Каленське, Ковбащина, Лісівщина, Михайлівка, Новаки, Охотівка, Стремигород, Ушомир, Ходаки. Окремі члени експедиції додатково працювали у 6 селах: Іванопіль, Березневе, Пугачівка, Ришавка, Білка, Шатрище. Дослідження проводилося за такими тематичними напрямами: «Народні промисли і ремесла: деревообробництво, плетіння, ковальство, гончарство», «Традиційне землеробство і тваринництво», «Їжа і харчування», «Родинний побут», «Родинна обрядовість (весільна)», «Музичний фольклор», «Народне декоративно-ужиткове мистецтво», «Ткацтво та килимарство. Вишивка», «Ономастика. Мікротопоніміка». Членами експедиції було також здійснено детальну фотофіксацію різного роду культурних об’єктів: тканих та вишитих виробів, посуду, знарядь праці тощо. Відзнято на відео процес збирання зернових косою з грабками, виготовлення простих музичних інструментів та іграшок.
Під час експедиції було опитано 270 респондентів, записано понад 150 год. аудіозаписів історико-етнографічної інформації, зроблено понад 3500 фото, понад 10 год. відеозаписів, зібрано 64 предмети музейного значення, які характеризують життя і побут мешканців Коростенського р-ну.
Максимально повно зафіксована інформація дає можливість визначити локальну специфіку матеріальної та духовної культури, виявити її архаїчні елементи, з’ясувати сучасний стан побутування етнокультурних традицій у досліджуваних населених пунктах.
В усіх селах району домінуючою зерновою культурою було жито, з просапних культур – картопля. Удобрення орних земель проводили за допомогою угноєння та внесення попелу. Рільництво позначене певними віруваннями та звичаями під час весняно-польових робіт та жнив. Для тваринництва типовим було утримування великої рогатої худоби, свиней, курей. Значно менше утримували коней, овець, гусей, качок. Початок пасовищного сезону, який традиційно пов’язують із днем Юрія, супроводжується значною кількістю обрядово-звичаєвих дій. Корми заготовляли на малопридатних для рільництва ділянках, часто по лісах та на болотах.
У обстежуваних селах за тематичним напрямом «Їжа і харчування» зафіксовано інформацію про зернові культури та випічку і страви з них; страви, в яких переважає частка городини; м’ясні та молочні страви; порядок споживання страв та режим харчування; приготування їжі; зберігання продуктів та харчових запасів тощо. Було зафіксовано оригінальні поліські рецепти, зокрема, «Макар»: натерти картоплю як на деруни, додати яйця, шкварки. Все добре вимішати і поставити на ніч у казанку до печі. Їсти з підливою із грибами або сметаною (с. Веселівка). У с. Михайлівка аїром мили гладишки, щоб гарно пахло молоко і швидше скисало. Літньої пори мешканці заготовляли на зиму сир, перемішували його з маслом і засолювали в діжечках. Окремі відомості перегукуються з іншими регіонами України. Так у с. Лісівщина при випіканні паски в тісто встромляли соломинки, щоб виріб не тріскався, що характерно для Надсяння.
З теми «Народні промисли і ремесла» фіксувалася інформація про деревообробництво, плетіння, ковальство, гончарство, частково – вуглярство, стельмаство. Цікаві відомості були записані про гончарний та цегельний цех, що працював у с. Ушомир. Зі слів доньки цегельника (Левківської В.М.), яка допомагала батькові виймати цеглу з форм, вдалося з’ясувати прізвища гончарів, що працювали на гончарному крузі – Петра Тимченка та Григорія Степанчука, а також майстрів-цегельників – Миколи Стасюка та Пилипа Мурашенка. Справжньою експедиційною знахідкою став збережений полив’яний друшляк. Цікаво, що окрім різних видів посуду, інформаторкою згадувалися керамічні «каси»-скарбнички та комини для дахів. Науковий інтерес становить і спосіб підготовки глини перед її ліпленням. Так, інформаторка була свідком вимішування глини за допомогою кінської сили.
За напрямом «Народне декоративно-ужиткове мистецтво» фіксовано інформацію про техніки ткацтва та вишивки, декорування виробів з металу та дерева, картини та ікони місцевих художників, сакральне мистецтво (церкви, придорожні хрести). У с.Ушомир, зокрема, зроблено фото та відео давніх артефактів: залізної сокири зі знаками, знайденої майстром по дереву біля р. Уж. У с. Шатрище записано відомості про виготовлення дитячих іграшок: ляльки зі шматочків тканини, дудки з бадилля гарбуза. З напряму «Ткацтво та килимарство. Вишивка» записано цінну інформація для подальшого з’ясування етнографічних особливостей досліджуваного регіону. Побутові тканини відображають багатство декорування текстилю обстежуваного регіону – різноманітні види технік і орнаментів ткання, вишивки, в’язання гачком мережива (карунки) тощо. Цінними є вірування, пов’язані з тканими виробами: полотно клали у труну під покійника, бо «як буде земля горіть, да було щоб чим прикрить очі» (с. Ходаки); для викликання дощу протягом дня «рушника ткали вдови і перестеляли дорогу, щоб через того рушника корови перейшли» (с. Ходаки). Проте найбільше Коростенщина славиться своїми давніми традиціями килимарства з відомими їх осередками у сс. Дідковичі, Васьковичі, Бехи, Михайлівка, Каленське тощо.
За тематичним напрямом «Родинний побут» вдалося зафіксувати окремі традиційні елементи щодо сімейних відносин та загалом родинного побуту. Зокрема, повсюдно записано про родинні зв’язки; велику сім’ю; взаємовідносини свекрухи із невістками; розподіл чоловічої і жіночої роботи; виховання дітей; стосунки зі старшими членами родини. Головними принципами в сім’ї були: «Як виховають батьки, так і буде» (с. Ушомир); «Батьков слухали… слово батька закон» (с. Стремигород). Важливим є те, що респонденти часто самі згадують «колишнє», як було за часів їхніх батьків. Так, згідно з отриманими даними, ми можемо стверджувати, що до середини ХХ ст. у регіоні ще переважали великі сім’ї: «От у моєї матері було двє невістки в хаті і дочка з чоловіком, і жили в одній хаті…» (с. Білошиці). Дуже цінну та архаїчну інформація записано в с. Ковбащина про «стрічених» кумів: «Двоє дітей померли у батьків, а я вже третя вижила… Моїй матері сказали за кумов, щоб брали, кого зустрінуть на дорозі: цигани, так цигана…». За словами респондентів, довгий час вирішальну роль у виборі подружньої пари відігравали батьки: «Було таке як дівчина багата, то йде в свати… Батьки змушували, бо сем’ї бідні були…» (с. Білошиці). Інформація щодо термінів свояцтва збереглися гірше і практично втратили своє первинне значення, респонденти згадують назви братова, ятрівка, дядина. Також сільська громада дотримувалася певних моральних устоїв, які виявлялися у рішучому засудженні односельця, якщо його поведінка не відповідала загальноприйнятим соціальним нормам. Зокрема, засуджували покриток, гулящих, байстрюків, розлучених, старих парубків та дівчат: «Позор великий дівці, якщо нагуляє дитину» (с. Ушомир); «Вона розводна, да, це стидно було колись» (с. Васьковичі).
Під час експедиції зафіксовано особливості весільної обрядовості. Зокрема, спеціально виготовлені вінки, прикрашені квітками, цукерками, фруктами, несли попереду наречених до місця реєстрації шлюбу, пізніше дівчата танцювали навколо цих вінків, хто більше перетанцює молоду, той наступний вийде заміж. Вдалося записати інформацію про церемонію злучання свічок, перев’язування їх червоною ниткою, прикрашання квітами і т. д. Цікаво було простежити функціонування поліського весільного печива: коровай випікали здебільшого прямокутної форми, на дно клали монети, сирі яйця. Крім короваю, пекли шишки, зустрічалися пірники (медове печиво). У пам’яті людей зберігся обряд «комори» – коли наречена виходила заміж цнотлива, вивішували червоний стяг і чіпляли на нього пляшку горілки. У с. Бехи другий день весілля називався «комин бить» – шкрябали комина, щоб побачити, як молода буде його білити, щоб перевірити, яка вона господиня. У с. Лісівщина запис про весілля зроблено від подружжя Охримчуків, які доповнювали розповіді один одного.
За темою «Музичний фольклор» записані давні обрядові пісні (колядки, щедрівки, веснянки, петрівки, жнивні, приспівки до дощу, весільні). Позаобрядовий репертуар представлений ліричними піснями (у тому числі ранньої стилістики), приспівками до танців; дитячий фольклор – колисковими та забавлянками. Особливо хочеться відмітити автентичне виконання пісенного фольклору найбільш близьке до традиційного мешканками с. Охотівка.
За тематичним напрямом «Ономастика. Мікротопоніміка» предметом дослідження обрано назви малих географічних об’єктів, їх семантику, народну етимологію, а також словотвірні моделі антропонімів (прізвищ, прізвиськ, найменувань жителів сіл за назвою населеного пункту), притаманних досліджуваній території. Так, про походження назви с Бехи дізнаємося: «Хоч і кажуть, шо татари не доходили сюди. Але доходили. Тут був татарин Бек і від нього наше село названо». Напевне саме тому мешканці с. Михайлівка називали бехівчан бековці або татари. Записано перекази про старі церкви, що пішли під землю (с. Бехи), під воду (с. Охотівка) і у свята можна почути звуки дзвонів. У досліджуваному районі компактно проживають нащадки шляхтичів. Про їхні взаємовідносини з мужиками яскраво свідчить запис з с. Ходаки: «Краще втону, але не дозволю, щоб мене мужик врятував». Досить розлогі поліські села традиційно поділялися на окремі кутки. Зокрема, у с. Бондарівка зафіксовано назви Ковалі, бо колись там була династія трьох родин ковалів, Хутор, бо туди звозили хати з навколишніх хуторів. У с. Новаки було зафіксовано термін «цвинтар» на позначення місця, де колись стояла стара церква. У значенні «кладовище» слово цвинтар не використовується.
Коростенщина – славнозвісний район ткацтва, то ж до фондозбірки Музею-архіву народної культури Українського Полісся надійшли чудові зразки тканих предметів музейного значення. Зокрема, давні жіночі сорочки з с. Бехи, що датуються кінцем ХІХ ст. одна з них має цікаві геометричні орнаменти не лише на подолку, а й на рукавах. Гарно презентоване й с. Васьковичі – особливу вагу заслуговують кіліми та радюжки з орнаментами у перебори і переклади. Унікальним предметом музейного значення став тканий рушник на ікони (завєска) із вишитою по краю молитвою.
Учасники експедиції висловлюють щиру подяку керівництву Коростенської та Ушомирської територіальних громад Коростенського р-ну за активне сприяння роботі експедиції по збору історико-етнографічних матеріалів.
