Виставки

У вересні 2020 року у Краєзнавчому музеї м. Славутича і Чорнобильської АЕС створено етнографічну виставкову експозицію «Народне вбрання постраждалих районів Полісся».

Презентація виставки відбулася 25 вересня 2020 р. На ній були присутні представники керівництва ДАЗВу, управління культури та освіти м. Славутич, місцева преса та жителі міста. Під час вітального слова заступник Голови ДАЗВ Максим Шевчук подякував Славутицькій міській раді за сприяння в організації експозиції та закликав усіх мешканців і гостей міста відвідати унікальну виставку [1].

Відкривав виставку Директор ДНЦЗКСТК – Ростислав Омеляшко розгорнутою розповіддю про активну діяльність Центру впродовж багатьох років. Адже саме завдяки їй вдалося зібрати неймовірну кількість музейних експонатів. Для виставки ж були відібрані одні з найкращих.

Подяку від місцевої влади виголосив заступник міського голови – Віктор Шевченко

Зокрема представлено комплекси святкового традиційного народного одягу з 11 районів Українського Полісся: Чорнобильський, Іванківський райони Київщини, Овруцький, Народицький, Олевський, Лугинський райони Житомирщини, Сарненський, Дубровицький, Володимирецький, Зарічненський райони Рівненщини та Камінь-Каширський район Волині. Територіальні відмінності народного вбрання поліщуків проявляються в особливостях крою та декору компонентів костюма, у кольоровій гамі та техніках оздоблення, що пов’язані з місцевими традиціями.

Жіночі строї з Чорнобильского та Іванківського районів демонструють традиційну ношу мешканців північної Київщини різного часу. Стрій Іванківщини привертає увагу унікальним давнім поясним одягом – домотканою вовняною плахтою. Зроблена полотняним тканням, а за допомогою чергування білих та чорних ниток утворюються квадрати з ритмічно розкиданими ромбами усередині. Плахта підв’язана браним поясом, теж виготовленим власноруч давнім способом – саме плетенням (вертикально плетений вручну), а не тканням. Цікава й сорочка, знайдена на хуторі Шевченкове. Рясно вишиті рукави, а також уставки, манжети, пазуха та комір яскраво представляють святковий одяг цієї місцевості. Стрій із Чорнобильського району унаочнює тенденцію до міської моди – пошитий повністю із фабричних тканин, цікавим є крій нагрудника, особливо спинка. Сорочка і фартух декоровані поліхромною гладдю рослинно-квітковими візерунками.

Чотири одягові комплекси Житомирщини дозволяють побачити який одяг вбирали жінки і дівчата на свята у Народицькому, Овруцькому, Лугинському та Олевському районах. Поясний одяг демонструє локальне різноманіття традиційних святкових спідниць літників (андарак – с. Левковичі Овруцького р-ну, саян – с. Зарічка Лугинського р-ну) з домотканої вовняної тканини червоного та бордового кольору. Декорування ж у всіх різне – в Овруцькому районі перетканий кольоровими нитками у квадрати, в Лугинському композиційно схожий, але перетканий білими та чорними нитками. Повністю червоний літник з нашитою чорною смугою по низу у Народицькому районі, а от в Олевському – ритмічно перетканий поздовжніми смугами перебірним тканням. Особливим маркером представлених костюмів Житомирського Полісся є вовняні домоткані запаски (килимові запаски). Вони привертають око багатством яскравих кольорів, композицією та місцевими візерунками – рогатими ромбами, зірками. Сорочки демонструють перехідний етап від давніх традиційних до новіших саме поєднанням різних технік – коли низ сорочки витканий (олевська та лугинська), а верх декорований вишивкою затягуванням (олевська), хрестиком (народицька, овруцька, лугинська).

Рівненське Полісся представлене п’ятьма жіночими одяговими комплексами. Близький до них за стилістичними ознаками жіночий костюм з Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. Характерною ознакою вбрання поліщуків Рівненщини й Волині є домінування в декорі тканого орнаменту. В усіх зазначених районах відомі були вовняні домоткані спідниці (літники, лєтнікі), пізніше – спідниці з фабричних тканин, до яких одягали сорочки, оздоблені на рукавах та уставках, на комірі й манжетах характерними для цих районів тканими чи вишитими геометричними орнаментами (часто у вигляді горизонтальних смуг), виконаними в техніках перебирання, затикання (для ткання),заволокання, занизування, затягання, настилання (вишивка), а також у техніці ризь (вирізування й обшивання). Такі техніки вишивки (подекуди органічно поєднані з тканою орнаментацією) присутні й у декорі фартухів та особливо наміток, які також були характерним компонентом традиційного місцевого вбрання заміжньої жінки і досі подекуди зберегли свою функцію у весільній обрядовості.

На особливу увагу заслуговує жіночий серпанковий костюм початку ХХ ст. з Дубровицького району виготовлений з серпанку – дуже тонкої лляної тканини з розрідженою структурою, яка виготовлялася переважно до Другої світової війни з льону-лущика (після війни почали масово сіяти льон-довгунець). У комплексі представлені пошиті з серпанкової тканини: сорочка, спідниця, два фартухи (верхній і нижній) та намітка.

На виставці можна побачити багате різноманіття жіночих головних уборів з різних куточків Полісся. Прослідковується трансформація в часі та регіональна варіативність – хустки ткані та вишиті (хрестиком і гладдю, геометричними та квітковими орнаментами), намітки різних типів, весільні вінки – квітковий і восковий.

Справжньою окрасою колекції став тканий вручну килим із села Недашки, що на Житомирщині – яскрава колористика та цікава орнаментика якого не залишала нікого байдужим. Обабіч від килима експонувалися весільні скрині з рівненського Полісся, а саме – прикордонного Зарічненського району. Яскраве тло та розкреслювання площини білими хвилястими лініями – своєрідна візитна картка для цієї місцевості.

Уся зала була прикрашена також і тканими рушниками із різних куточків Полісся. Багатство технік та тканих орнаментів вражає і демонструє майстерність та стилістичну особливість представленого регіону.

Як зазначило Державне агентство з управління зоною відчуження щодо виставки на своїх інформаційних ресурсах – «це ще один крок до розвитку культурного та туристичного потенціалу, що є одним із векторів реалізації проєкту «Магніти України: Чорнобиль», який реалізується за підтримки Офісу Президента України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерства інформаційної політики та культури і Державного агентства розвитку туризму України» [1].

Виставка отримала потужний інформаційний супровід – окрім вищезгаданих матеріалів на сторінці ДАЗВу, про неї писали і на ресурсах УКРІНФОРМу [2], на сторінках у соцмережах ДНЦЗКСТК [3], музею у м. Славутич [4] того ж таки ДАЗВу [5]. Тематичні сторінки також висвітлювали інформацію, наприклад «Культурний простір Полісся»[6], місцева група «Культура Славутича» [7]. Відеосюжет з відкриття виставки відзняв місцевий інформаційний канал Slavutich_LIVE [8].

Хоч і завершення виставки планувалося 23 жовтня, за численними побажаннями славутичан, експонування було продовжено до 17 грудня, аби всі бажаючі мали змогу її відвідати. Виставка зацікавила не лише місцевих жителів – серед відвідувачів були представники різних регіонів України. Особливий інтерес викликали експонати у майстрів вишивки і ткання – серед них, зокрема «Prekrasa studio традиційна українська вишивка». Матеріали виставки активно поширюються у мережі та користуються високим рівнем популярності, стають зразками для відтворення [9]. Усе це свідчить про цінність і необхідність, а головне – про актуальність проробленої ДНЦЗКСТК роботи.